Эх, внутри меня – пропасть от тоски,
Но только вечером, после десяти.
Глядя в окно, вижу другую страну,
Снова открываю старую рану.
Рефлексия меня пожирает изнутри,
Но я поэт, поэтому нужно, как ни крути.
Мне страшно говорить о неких вещах,
Но рано или поздно все начинают о них трещать.
Если что, бога о помощи просим,
Проблемы решаем, бросая кости.
Но рядом нет бога, я агностик.
Обычный человек, будем спорить?
О том, что бога не существует,
Или он из троицы, как Иисус.
Кто-то всецело верит науке,
А кто-то всё-таки очень везуч.
Якщо рідною почну писати,
Всі одразу почнуть тікати,
Але це наша солов'їна країна,
І ми ще пам'ятаємо свої коріння.
На початку в Україні народився,
А зараз десь за кордоном загубився.
Дуже зручно бути космополітом,
Від мене це зараз все чути іронічно.
Щоб почати на рідній думати,
Треба щось всередені увімнути.
І якщо це все прошивка стара,
То я не хочу над цим працювати,
Бо ця праця буде не варта втрат,
Навіть, якщо російській мові, час вічно спати.
Якщо в Україні моя сім'я,
То це не означає, що там і я.
29.09.2023